П`ятниця, 23.06.2017, 07:40
Вітаю Вас Гість

WEB-КАФЕДРА ПРАВА

СЕРГІЯ ОВЕРЧУКА

ЮРИДИЧНИЙ ДАЙДЖЕСТ. НОВИНИ ПРАВА, НАУКИ ТА ОСВІТИ

Головна » Юридичні новини » ДУМКА ЕКСПЕРТА

Порушенням права на захист: національна та європейська практика
Порушенням права на захист: 
національна та європейська практика


Питання забезпечення права на захист в кримінальному судочинстві є актуальним за будь-яких норм законодавства. І не лише в Україні, але і за кордоном особа може заявити про порушення цього права. Але якою є позиція судової системи щодо таких заяв? Нещодавно своє відношення висловив в окремій думці суддя Верховного Суду України Пошва Б.М.

Позиція судді стосувалась постанови Верховного Суду України від 08 грудня 2016 року у справі за заявою захисника Володька С.С. про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року щодо певного засудженого.

Згідно зі згаданою постановою Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила рішення про відмову у задоволенні заяви захисника, який просив скасувати вирок апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2016 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 липня 2016 року щодо підзахисного, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У заяві захисник порушував питання про неоднакове застосування касаційним судом норм, які містяться в частинах першій та другій статті 404, частині першій статті 407 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК України), і воно полягало в тому, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, що є порушенням принципу диспозитивності, а також права засудженого на захист.

На думку судді Пошви Б.М. не тільки вирок апеляційного суду м. Києва у справі не відповідає вищенаведеним нормам КПК, але й вирок місцевого суду від 25 листопада 2015 року також постановлено без урахування пріоритету норм міжнародних договорів, які регулюють подібні правовідносини і є частиною національного законодавства.

суддя Верховного Суду України Пошва Б.М.

Зокрема, вирок місцевого суду було постановлено за скороченою процедурою (стаття 349 КПК), тобто без дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються.Визначення скороченої процедури судового розгляду в суді першої інстанції відбулось за участі прокурора та самого засудженого, але без участі захисника.

Про порушення права на захист під час досудового слідства і судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений зазначав у касаційній скарзі, зокрема, що йому не було роз’яснено право на захист і всупереч вимогам частини другої статті 54 КПК воно не було забезпечено ні слідчим, ні судами факту, оскільки його відмова від захисника могла бути виключно у присутності захисника та після конфіденційного спілкування з ним. Така відмова фіксується у протоколі процесуальної дії.

Відповідно до положень пункту 3 частини другої статті 87 КПК суд зобов’язаний визнати порушенням прав людини та основоположних свобод, зокрема, у випадку порушення права на захист, однак дана вимога не була дотримана.

Для України нормою міжнародного договору, яка є частиною національного законодавства, єКонвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), де упункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов’язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Конвенція містить положення про те, що «Високі Договірні Сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції».

Крім того, статтею 8 КПК передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положення статті 9 КПК додатково конкретизують зміст статті 8 КПК положенням, що під час кримінального провадження суд, прокурор зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Обидві норми статей 8 і 9 КПК передбачають застосування норм КПК у кримінальному провадженні з урахуванням практики Суду.

У справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року Суд заявив, що «У демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливе відправлення правосуддя займає таке значне місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідало б меті даного положення».

Угоди про визначення обсягу доказів, які підлягають дослідженню (стаття 349 КПК) є формами скороченого кримінального правосуддя, які були розроблені, відповідно до рекомендації Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи.

Щодо гарантій права на справедливий суд у такій категорії справ, Суд у справі «Бортник проти України» від 27 січня 2011 року зазначив, що «стаття 6 Конвенції не перешкоджає особі добровільно відмовитись – відкрито чи опосередковано – від свого права на деякі гарантії справедливого суду (рішення щодо прийнятності у справі "Квятковська проти Італії" (Kwiatkowska v. Italy), N 52868/99 від 30 листопада 2000 року та рішення у справі "Піщальніков проти Росії" (Pishchalnikov v. Russia), N 7025/04, пункт 77 від 24 вересня 2009 року).


Проте, для того, щоб відмова від права була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути встановлена у недвозначній формі і супроводжуватись мінімальними гарантіями, співмірними з її важливістю(рішення у справі "Пуатрімоль проти Франції" (Poitrimol v. France), від 23 листопада 1993 року, пункт 31, Series A N 277-A). Такою мінімальною гарантією є забезпечення права на захист.

Статтею 53 цієї Конвенції також заборонено тлумачення її положень у такий спосіб, який обмежував би будь-які права людини, які визнані на підставі законів держави чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Основні критерії законності вироків на підставі угод і роль національних судів по контрою за їх дотриманням, які в однаковій мірі відносяться до процедур, передбачених статтею 349 КПК, як і у наведеній захисником справі, оскільки вирішуються за скороченою судовою процедурою, Суд дав у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» (Заява № 9043/05) від 29 квітня 2014 року.

У цьому рішенні Суд зазначає, що угоди, що призводять до засудження, «без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов’язані перевіряти, чи були досягнуті угоди відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п. 66).

Як у КПК так і в Законі України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року N 3460-VI конкретизовано положення статей 59 і 63 Конституції України про право на правову допомогу і захист, які, у передбачених законом випадках, надаються безоплатно.

Так, у частині другій статті 54 КПК передбачено, що «відмова від захисника або його заміна повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії». Необхідність дотримання указаної процедури заявник обгрунтовував посиланням на практику Суду у справі «Яременко проти України» від 12 червня 2008 року, яка відповідно до вимог статей 8 і 9 КПК визначає стандарти дотримання принципу верховенства права і законності у кримінальному судочинстві.

Однак зазначених вимог права на захист судами дотримано не було.

Більше того, по матеріалах цієї конкретної справи і виявлені проблеми із забезпеченням права на захист, встановлені у ній фактичні обставини є подібними до фактичних обставин справи Суду «Корнєв і Карпенко проти України» від 21 жовтня 2010 року. Тобто оцінку виявленим порушенням, в тому числі незабезпеченню права на захист, вже було надано Європейським Судом з прав людини.

Тому, на думку судді Пошви Б.М., вищеперераховані судові рішення щодо засудженого підлягали б негайному судовому перегляду у зв'язку із наявною судовою помилкою, з метою її усунення.



Джерело: http://kau.in.ua/press-center/news/shho_je_porushennam_prava_na_zahist_dumka_sudd_verkhovnogo_sudu_ukrajini/
Категорія: ДУМКА ЕКСПЕРТА | Додав: egege (10.01.2017) | Автор: адвокат
Переглядів: 1190 | Теги: ЄСПЛ, право на захист, адвокат, адвокатська практика, Європейський суд з прав людини, прецедент | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ФОРМА ВХОДУ
СТАТИСТИКА

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0
ПОШУК
VIDEO-LEX
ПОГОДА
КАТЕГОРІЇ
ПРАВОВІ НОВИНИ [83]
Правові події, новини законодавства
ЮРИДИЧНЕ РІВНЕ [74]
Правове життя міста Рівне; його юристи, адвокати, судді, установи
НОВИНИ ОСВІТИ, НАУКИ [36]
Наукові та освітні події, новели
ДУМКА ЕКСПЕРТА [78]
Експертний аналіз подій
КОНСУЛЬТАЦІЯ ЮРИСТА [45]
Юридичні консультації, поради адвоката
ЮРИСТИ ШУТКУЮТЬ :-) [12]
Юридичний гумор правників, анекдоти, байки, історії
РІВНЕНЩИНА
ДЕ ТИ?
ТЕГИ
kafedr.at.ua
Інформ строка
Copyright "Web-кафедра права" © 2017 При копіюванні гіперпосилання на сайт kafedr.at.ua ... | Безкоштовний хостинг uCoz