Субота, 18.11.2017, 07:27
Вітаю Вас Гість

WEB-КАФЕДРА ПРАВА

СЕРГІЯ ОВЕРЧУКА

ЮРИДИЧНИЙ ДАЙДЖЕСТ. НОВИНИ ПРАВА, НАУКИ ТА ОСВІТИ

Головна » Юридичні новини » КОНСУЛЬТАЦІЯ ЮРИСТА

Как обратиться с жалобой в Европейский суд. Подача и рассмотрение жалобы

Как обратиться с жалобой в Европейский суд 

Убедитесь в том, что Вы
1. исчерпали внутренние (национальные) средства правовой защиты
2. не пропустили шестимесячный срок для подачи жалобы в Европейский суд
3. ознакомились с критериями приемлемости жалобы


Правило шести місяців

Суд може розглядати справу по суті лише після того, як всі засоби національного захисту було вичерпано, відповідно до загальновизнаних правил міжнародного законодавства та протягом шести місяців с дати винесення остаточного рішення.

Мета правила
1. Метою правила шести місяців є утвердження безпеки права, щоб гарантувати, що справи піднімають питання Конвенції, які розглядаються в межах розумного строку та захищають державні органи та інших осіб від перебування у стані невизначеності протягом подовженого періоду часу (див. Серед багатьох інших, P.M. v. the United Kingdon (dec), no 6638/03, decision of 24 August 2004.
2. Також правило надає заявнику передбачуваний час для вирішення питання щодо подання заяви та, якщо так, можливість вирішити які саме аргументи та скарги зазначати (O’Loughlin and Others v. the United Kingdom (dec), no 23274/04, decision of 25 August 2005), сприяє встановленню фактів по справі, сплив часу створює складнощі будь-якому справедливому розгляду піднятих питань (Nee v. Ireland (dec.), no 52787/99, decision of 30 January 2003).
3. Воно виділяє часові ліміти для нагляду, який проводиться органами Конвенції та визначає період, як для заявника, так і для державних органів, за межами якого такий нагляд стає неможливим (Tahsin Ipek v. Turkey (dec), no 39706/98, decision of 7 November 2000).
4. Суд не може відкласти застосування правила шести місяців (за відсутності зауважень Уряду по цьому питанню) (Belaousof and Others v. Greece, no. 66296/01, judgment of 27 May 2004, § 38).


Визначення дати для початку перебігу шести місячного періоду
Остаточне рішення
5. Шестимісячний строк починає перебігати з дати винесення остаточного рішення в процедурах по вичерпанню національних засобів захисту (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom (dec.), no. 46477/99, ( decision of 7 June 2001).
6. Лише ті засоби захисту, які є нормальними та ефективними можуть прийматися до уваги, оскільки заявник не може подовжити чіткий часовий ліміт, встановлений Конвенцією, шукаючи шляхи для подання неправильні та неналежні заяви в органи чи інститути, які є некомпетентними в наданні ефективної компенсації щодо скарги згідно Конвенції (Fernie v. the United Kingdom (dec.), no. 14881/04, decision of 5 January 2006).
7. Правило статті 35 § 1 Конвенції не вимагає звернення до надзвичайних засобів захисту чи не дозволяє того, щоб перебіг шестимісячного строку було подовжено на підставі звернення до цих засобів. Проте, якщо надзвичайна (виключна) апеляція є єдиним доступним засобом захисту, шести місячний період може починатися з дати винесення рішення по цій апеляції (Ahtinen v. Finland (dec.), no. 48907/99, decision of 31 May 2005).
8. Щодо скарг, які стосуються тривалості процедур, час необхідний для виконання рішення по цивільній справі не включається в період, що розглядається (Malama v. Greece, no. 43622/98, judgment of 1 March 2001, § 34, ECHR 2001-II).


Винесення рішення
9. Заявнику: коли заявник має право ex officio отримати копію остаточного внутрішнього рішення, для об’єкта та мети статті 35 § 1 Конвенції шестимісячний період обраховується з дати винесення письмового рішення. Worm v. Austria, judgment of 29 August 1997, Reports of Judgments and written judgment (Decisions 1997-V, p. 1547, § 33).
10. Адвокату: шестимісячний період починається з дати з якої адвокат заявника дізнався про рішення, яке стало вичерпанням національних засобів захисту, не дивлячість на той факт, що заявник дізнався про наявність рішення пізніше (Hatip Celik v. Turkey (dec.), no. 52991/99, decision of 23 September 2004, ECHR 2004-X).

Невиконання рішення
11. Коли національний закон не передбачає винесення, відповідним буде обраховувати дату завершення рішення в якості відправної точки, за умови, що сторони однозначно дізнались про його зміст (Papachelas v. Greece [GC], no. 31423/96, § 30, ECHR 1999-II).
12. В справах про тривалість процедур, кінцем періоду, який слід брати до уваги, буде дата, коли остаточне рішення буде подано до реєстраційного органу суду (Lorenzi, Bernardini and Gritti v. Italy, judgment of 27 February 1992, Series A no. 231-G, p. 74, § 13).
13. Заявник або йогоїї адвокат має проявити належну старанність в отриманні копії рішення, переданого до реєстратури суду (Mıtlık Ölmez and Yıldız Ölmez v. Turkey (dec.), no. 39464/98, decision of 1st February 2005).
14. Для того, щоб прийняти пізніші доповнення до заяви, Суд має бути переконаний в існуванні особливих обставин, які б виправдовували запізнення та перепони, або призупинення перебігу шестимісячного часового обмеження (ibidem).
15. Уряд має, посилаючись на недотримання правила шести місяців, показати дату з якої заявник дізнався про остаточне рішення ( Ali ahmo v. Turkey st(dec.), no. 37415/97, decision of 1 April 2003).
16. Суд може визначити дату з якої починає діяти правило шести місяців, якщо є розбіжності з датою, яку зазначив Уряд (Tahsin pek v. Turkey (dec.), no. 39706/98, decision of 7 November 2000).


Відсутність засобу захисту
17. Якщо відсутній внутрішній засіб захисту, шестимісячне часове обмеження в принципі, починається з дати, коли мало місце оспорюване діяння, або з дати, коли на заявника воно прямо вплинуло, про нього стало відомо, або він міг дізнатися про таке діяння (Gongadze v. Ukraine, no. 34056/02, judgment of 8 November 2005, § 155).
18. Проте, в виключних справах може застосовуватись осоособлий підхід коли заявник для особистої користі вдавався до існуючих засобів захисту та лише в подальшому дізнався про обставини неефективності цього засобу. В такому випадку, відповідним буде починати вираховувати шестимісячний період з дати коли вінвона вперше дізнались або повинні були дізнатись про ці обставини (Bayram and Y?ld?r?m v. Turkey (dec.), no.
38587/97, decision of 29 January 2002, ECHR 2002-III).


Ситуація, що продовжується
19. Коли стверджуване порушення складається з тривалої ситуації проти якої не існує доступного засобу захисту, період шести місяців починає свій перебіг з моменту завершення цієї ситуації (Ulkest v. Turkey (dec.), no.39437/98, decision of 1 June 2004).
Дата представлення (подачі) скарги


Перший лист
20. Датою представлення скарги є дата першого листа, який зазначає бажання подачі скарги та містить посилання на характер скарги (Chalkley v. the United Kingdom (dec), no. 63831/00, decision of 26 September 2002).

Характеристика скарги
21. Скарга характеризується стверджуваними в ній фактами та не лише простими правовими підставами, або посиланнями на аргументи (Guerra and Others v. Italy, judgment of 19 February 1998, Reports of Judgments and Decisions 1998-I, p. 223, § 44).


Відмінності між датою написання та датою відправлення
22. За відсутності пояснень про період (щонайменше декілька днів) між датою коли лист був написаний та датою його відправлення, остання має розглядатися, як дата представлення скарги (Arslan v. Turkey (dec.), no. 36747/02, considered the date of introduction of an application decision of 21 November 2002, ECHR 2002-X (extracts)).


Затримка між первісною комунікацією та поданням скарги
23. Коли спливає істотний період часу до того, як заявник надасть подальшу інформацію щодо своєї скарги, або до того, як він поверне формуляр скарги, Суд може розглянути конкретні обставини справи для того, щоб визначити дату, з огляду на перебіг шестимісячного строку, подання скарги (P.M. v. the United Kingdom (dec), no. 6638/03, imposed by Article 35 of the Convention decision of 24 August 2004).
24. Це суперечило би духу та меті правила шести місяців, якщо би в разі первісної комунікації, заява могла привести до руху процедур згідно Конвенції, а потім залишитись пасивною на непояснений та необмежений період часу. Тому, заявники мають відправляти свої заяви з належним супроводом, після первісного контакту (ibidem).


Подальші скарги
25. Щодо скарг, які не увійшли до первісної заяви, перебіг шестимісячного строку не переривається з дати коли скарга вперше була подана до органу Конвенції (Allan v. the UK (dec.), no. 48539/99, decision of 28 August 2001).
26. Скарги подані після спливу шести місячного часового обмеження можуть розглядатися лише якщо вони є складовими скарг, які були підняті у встановлений період часу (Paroisse greco-catholiques Sambata Bihor v. Romania (dec.), no. 48107/99, decision of 25 May 2004).
27. Простий факт зазначення заявником статті 6 в своїй скарзі, якщо на самому початку не зазначалось ані фактична основа, ані характер стверджуваного порушення, є недостатнім для визначення всіх подальших скарг такими, що стосуються цієї статті (Allan v. the UK (dec.), no. 48539/99, decision of 28 August 2001).
28. Положення документів з національних процедур є недостатніми для визначення всіх подальших скарг, такими, що базуються на цих процедурах. Необхідно зазначити характер порушення Конвенції для того, щоб визначити скаргу та, тому, перервати перебіг шестимісячного часового обмеження (Bozinovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia (dec.), no. 68368/01, decision of 1 February 2005).


Вичерпання засобів національного захисту
Стаття 35 § 1 – Критерій прийнятності[1]

Суд може приймати справу до розгляду лише після того, як всі внутрішні засоби захисту було вичерпано, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, та протягом періоду шести місяців після прийняття національними органами остаточного рішення.
1. Як зазначено в самому тексті статті 35, ця вимога базується на загальновизнаних нормах міжнародного права. Обов’язок вичерпання внутрішніх засобів захисту сформовано звичаєвим міжнародним правом, визнаним в практиці Міжнародного Суду ООН[2]. Це відображається також в інших міжнародних угодах щодо прав людини: Міжнародному Пакті про громадянські та політичні права[3]та факультативному протоколу до нього[4], Американській Конвенції з прав людини[5], Африканській Хартії про права людини та народу[6]. В рішенні De Wilde, Ooms та Versyp v. Belgium, рішення від 18 липня 1971, Серія A no. 12 Суд встановив, що Держава може не вимагати вичерпання засобів захисту там, де існує стійко встановлена міжнародна практика (§ 55).
2. Питання яке може постати – чи э конкретний засіб захисту національним або міжнародним. Якщо він національний, його, звичайно, необхідно вичерпувати перед тим, як подавати заяву до Суду. Якщо він міжнародний, заява може бути виключена з реєстру згідно статті 35 § 2 (b) Конвенції[7]. Тому, Суд визначає конкретнй орган чи є він національний чи міжнародний за своїми властивостями, зважаючи на всі відповідні фактори, включаючи правовий характер, компетентність, місцезнаходження в правовій системі та фінансування (Jeliсіс v. Bosnia-Herzegovina (ріш.), no. 41183/02, ECHR 2005- XII, p. 26).


Міждержавні справи
3. Правило попереднього вичерпання національних засобів захисту застосовується також до міждержавних справ, згідно статті 33, де держава заявник стверджує про порушення Конвенції проти осіб (Ireland v. the United Kingdom, рішення від 18 вересня 1978, Серія A no. 25, § 159). Дивись також вичерпні висновки в рішенні Cyprus v. Turkey [GC], no. 25781/94, ECHR 2001-IV, §§ 82-102. Проте, „правило не використовується, коли держава-заявниця скаржиться самі дії, з метою їх попередження або припинення”: Denmark v.
Turkey, (ріш.), no. 34382/97, p. 34. Так само, коли скарга стосується скоріше саме законодавства, ніж конкретної, особистої ситуації, правило не застосовується. (no. 8007/77, Cyprus v. Turkey (ріш.), DR 13, 85).


Мета правила
4. Розумним обґрунтуванням правила вичерпання є надання національним органам, перш за все судам, можливість попередити або виправити ствержувані порушення Конвенції. Це базується на припущенні, відображеному в статті 13, що внутрішній державний лад має забезпечити наявність ефективного правового засобу захисту щодо порушень Конвенційних прав. Це є важливий аспект додаткового механізму Конвенції: див. Selmouni v. France [ВП], no. 25803/94, ECHR 1999-V, § 74; Kudla v. Poland [ВП], no.
30210/96, ECHR 2000-XI, § 152; Andrasik та інші v. Slovakia (ріш.), nos. 57984/00 et   al., ECHR 2002-IX.


Застосування правила

гнучкість
5. Правило вичерпання може бути охарактеризовано як таке, що є скоріше золотом ніж залізом: Комісія та Суд часто підкреслювали необхідність застосування правила з певним ступенем гнучкості та без надмірного формалізму, передаючи контекст захисту прав людини (Ringeisen v. Austria, рішення від 16 липня 1971, Серія A no. 13, § 89; Lehtinen v.
Finland (ріш.), no. 39076/97, ECHR 1999-VII). Правило вичерпання не є aні абсолютним ані здатним бути застосованим автоматично. Такий гнучкий підхід є обмеженням для Суду при розгляді питань, які постають у зв’язку з правилом.


Відповідність внутрішнім нормам
6. Заявники повинні, тим не менше, дотримуватись правил прийнятності та процедур внутрішнього законодавства, неспроможність зробити це приведе скоріше за все до недотримання правила вичерпання (Ben Salah, Adraqui та Dhaime v. Spain, no. 45023/98, рішення від 27 квітня 2000; Merger та Cros v. France, no. 68864/01, рішення від 11 березня 2004; MPP Golub v. Ukraine, no. 6778/05, рішення від 18 жовтня 2005). Вони також мають використати всі процесуальні вимоги, які можуть попередити порушення Конвенції (Cardot v. France, no. 11069/84, рішення від 19 березня 1991, § 34; Michalak v. Poland, no. 24549/03, рішення від 1 березня 2005; Charzynski v. Poland, no. 15212/03, рішення від 1 березня 2005). Якщо існує декілька потенціальнио ефективних засобів захисту, завнику необхідно використати один з них (Moreira Barbosa v. Portugal, no. 65681/01, рішення від 29 квітня 2004; Jelicic v. Bosnia та Herzegovina, no. 41183/02, рішення від 15 листопада 2005, at p. 31).


Передбачуване посилання
7. Не обов’язково піднімати питання права, передбаченого Конвенцією „явно” у внутрішніх процедурах. Правило вичерпання буде дотримано коли питання по суті буде поставлено перед внутрішніми органами „передбачувано”. (Castells v. Spain, no. 11798/85, рішення від 23 квітня 1992, § 32; Ahmet Sadik v. Greece, no. 18877/91, рішення від 15 листопада 1996, § 33; Fressoz and Roire v. France, no. 29183/95, рішення від 21 січня 1999, § 38; Azinas v. Cyprus, no. 56679/00, рішення Великої Палати від 28 квітня 2004, §§ 40-41, дивись проте, Cardot v. France, no. 11069/84, рішення від 19 березня 1991, Серія A no. 200, p. 18, § 34).


Доступність та ефективність
8. Заявникам необхідно вичерпувати тільки ті внутрішні засоби захисту, які є доступними та ефективними. Це питання стосується самої суті скарги та дуже рідко не пов’язано з сутністю, зокрема в справах щодо процесуальних обов’язків або гарантій, а саме заяв на порунашення статей 2, 3 та 13.
9. Немає необхідності вичерпувати дискреційні або виключні засоби захисту, наприклад вимагати від суду перегляду справи (Cinar v. Turkey, no. 28602/95, рішення від 13 листопада 2003; Prystavka v. Ukraine, no. 21287/02, рішення від 17 грудня 2002 року), але дивись Kiiskinen v. Finland, no. 26323/95, рішення від 1 червня 1999 року, в якому, в якості виключення, Суд визнав що відповідний засіб захисту мав бути використаний. Так само, ієрархічна скарга не є ефективним засобом захисту ( Horvat v. Croatia, no. 51585/99, рішення 26 July 2001, § 47; Hartmann v. Czech Republic, no. 53341/99, рішення від 10 липня 2003, § 66). Коли заявник вдався до заходу, який Суд вважає неналежним, час, потрачений на це не перешкоджатиме перебігу шести місячного періоду, який може привести до виключення заяви з реєстру через сплив часу (Prystavka, Rezgui c. France, no. 49859/99, рішення від 7 листопада, 2000).
10. Визначаючи чи відповідає кожний конкретний засіб захисту критерію доступності та ефективності, беруться до уваги конкретні обставини справи кожної індивідуальної скарги. Увага приділяється не тільки до доступних формальних засобів, але з урахуванням положень основного закону та в політичному контексту, в якому вони функціонують так само як і особисті умови заявника (Van Oosterwijck v. Belgium, рішення від 6 листопада 1980 року, §§ 36-40; Akdivar v. Turkey, рішення від 16 вересня 1996 року, §§ 68-69;
Khashiyev та Akayeva v. Russia, рішення від 24 лютого 2005 року, §§ 116-117; Isayeva та інші v. Russia, рішення від 24 лютого 2005, §§ 152-153). Недостатність фінансових можливостей не звільняє заявника від спроб порушити правові процедури (i.e., Cyprus v. Turkey, § 352 (ситуація з Турецько- Кіпріотськими ромами).


Тягар доведення (доказування)
11. Коли Уряд посилається на не вичерпання, він переміщає тягар доведення на заявника, в тому, що вінвона не вдались до ефективних та доступних засобів захисту у відповідний час. Доступність будь-якого засобу захисту має бути достатньо визначеною як в теорії так і на практиці (Vernillo v. France, рішення від 20 лютого 1991 року, § 27). Основа внутрішнього засобу захисту, тому, має бути чіткою (Scavuzzo-Hager c. Suisse, no. 41773/98, рішення від 30 листопада 2004 року). Аргументи Уряду будуть більш вагомими, якщо він буде надавати практику національних судів ( Doran v. Ireland, no. 50389/99, рішення від 31 липня 2003; Andrasik та інші v. Slovakia (ріш.), nos. 57984/00, 60226/00, 60237/00, 60242/00, 60679/00, 60680/00 та 68563/01, ECHR 2002-IX; Di Sante v. Italie, no. 56079/00, рішення від 24 червня 2004 року; Giummarra v. France, no. 61166/00, рішення від 12 червня 2001 року; Paulino Tomas v. Portugal, no. 58698/00, рішення від 27 березня 2003 року; Johtti Sapmelaccat Ry та інші v. Finland, no. 42969/98, рішення від 18 січня 2005 року).
12. Коли Уряд посилається на те, що заявник мав посилатися прямо на Конвенцію перед національними судами, визначеність такого засобу захисту має бути відображено конкретними прикладами (Slavgorodski v. Estonia, no. 37043/97, рішення від 9 березня 1999 року).
13. Суд був більш сприйнятливим коли національне законодавство зазначало спеціальний засіб захисту для надмірної тривалості правових процедур ( Brusco v. Italy, no. 69789/01, рішення від 6 вересня 2001; Slavicek v. Croatia, no. 20862/02, рішення від 4 липня 2002). На відміну від Merit v. Ukraine, no. 66561/01, рішення від 30 березня 2004, § 65.
14. Як тільки Уряд переніс тягар доведення в тому, що в заявника існував ефективний засіб захисту до якого він міг вдатися, останній має показати, що
- засіб захисту було насправді вичерпано: Grasser v. Germany, no. 66491/01, рішення від 16 вересня 2004;
- або, що через якісь причини засіб був неадекватним та неефективним за даних обставин справи: Selmouni v. France (надмірна затримка в проведенні розслідування);
- або, що існували особливі обставини, які звільняли йогоїї він цієї вимоги: Akdivar v. Turkey (цивільний спір, ризик репресій).
15. Звичайні сумніви заявника не звільняють йогоїї від спроби вдатися до певного засобу захисту (Epozdemir v. Turkey, no. 57039/00, decision of 31 January 2002, Milosevi v. the Netherlands, no. 77631/01, decision of 19 March 2002; Pellegriti v. Italy, no. 77363/01, decision of 26 May 2005; MPP Golub v. Ukraine, no. 6778/05, decisionof 18 October 2005). Але коли запропонований засіб захисту насправді не надає обґрунтованих перспектив для успіху, наприклад, в світлі сталої внутрішньої практики, той факт що заявник не використав його не є перешкодою для прийнятності: Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, judgment of 20 November 1995, § 27; Radio France c. France, no. 53984/00, decision of 23 September 2003, § 33).


Створення нових засобів захисту керуючись пілотним рішенням
16. Оцінка того, чи були вичерпані всі внутрішні засоби захисту звичайно проводиться з урахуванням дати подачі заяви до Суду. Проте, в цьому правилі є виключення (Icyer v. Turkey, no. 18888/02, decision of 12 January 2006, at § 72 and references therein). Особливо, якщо новий засіб захисту стає доступним заявнику після подання заяви, але до того, як Суд має прийняти рішення про прийнятність, заявник має вичерпати цей новий засіб захисту ( Fell v. United Kingdom, no 7878/77, Commission decision of 19 March 1981; Predil Anstalt v. Italy, no. 31993/96, decision of 14 March 2002; Bottaro v. Italy, no. 56298/00, decision of 23 May 2002; Andrasik and Others v. Slovakia, no. 57984/00, decision of 22 October 2002; Nogolica v. Croatia, No. 77784/01, decision of 5 September 2002; Brusco v. Italy, cited above).
17. Коли Суд знайшов структурні або загальні недоліки в національному законі або практиці, в пілотному рішенні він може попросити державу – відповідача переглянути справу, а коли є необхідність, створити ефективний засіб захисту для того, щоб попередити повторність справ перед Судом ( Broniowski v. Poland, [GC] judgment of 22 June 2004, § 191).
18. Коли держава – відповідач створила такий засіб захисту, Суд розгляне – чи є він ефективним. Якщо буде визнано, що цей засіб є ефективним, Суд визнає, що заявники в заявах в схожих справах мають вичерпати новий засіб, за умови, що вони не обмежені часом це зробити. Таким чином, він визнає такі заяви неприйнятними згідно статті 35 § 1, навіть якщо вони були подані до створення нового засобу захисту (Icyer v. Turkey, cited above, §§ 74 et seq; Charzynski v. Poland and Michalak v. Poland, both cited above; Scordino v. Italy (no. 1), [GC] judgment of 29 March 2006, §§ 140-149).

Додаток: Selmouni v. France
74. „Суд наголошує, що метою статті 35 є надання Високим Договірним Сторонам можливість попередити або виправити стверджувані порушення проти них до того, як ці твердження подані до Конвенційних інституцій” (see, for example, the Hentrich v. France judgment of 22 Remli v. France judgment of 23 April 1996, September 1994, Series A no. 296-A, p. 18, § 33, and the Reports 1996-II, p. 571, § 33).
Таким чином, Держави звільняються від відповіді за свої дії перед міжнародним органом до того, як вони мали можливість розглянути питання по суті в своїй правовій системі. Це правило базується на припущенні, відображеному в статті 13 Конвенції – з якою воно тісно пов’язане - , має існувати ефективний засіб правового захисту щодо порушень Конвенційних прав в національній системі. Це є важливим аспектом принципу, що механім захисту передбачений Конвенцією є допоміжним для національних систем захисту прав людини (see the Handyside v. the United Kingdom judgment of 7 December 1976, Series A no. 24, p. 22, § 48, and the Akdivar and Others judgment cited above, p. 1210, § 65). Таким чином, скарга, до її подання в Суд, має – хоча би по суті – має подаватися до відповідного внутрішнього органу, та відповідати формальним вимогам та строкам згідно національного законодавства (see the Cardot v. France judgment of 19 March 1991, Series A no. 200, p. 18, § 34).
75. Проте, стаття 35 Конвенції вимагає вдаватися тільки до тих засобів захисту, які пов’язані до стверджуваних порушень та у встановлений для цього адекватний та відповідний строк. Наявність таких засобів має бути достатньо певною не тільки в теорії, але і на практиці, інакше вони не будуть доступними та ефективними; обов’язком держави є встановити та забезпечити ці умови (see, among other authorities, the following judgments:
Vernillo v. France, 20 February 1991, Series A no. 198, pp. 11-12, § 27; Akdivar and Others cited above, p. 1210, § 66; and Dalia v. France, 19 February 1998, Reports 1998-I, pp. 87-88, § 38). Крім того, згідно „загальновизнаних принципів міжнародного права”, можуть існувати спеціальні обставини, які звільняють заявника від обов’язку вичерпувати внутрішні засоби захисту, які є в його розпорядженні (see the Van Oosterwijck v. Belgium judgment of 6 November 1980, Series A no. 40, pp. 18-19, §§ 36-40).
76. Стаття 35 передбачає розподіл тягаря доказування. Уряд, посилаючись на не вичерпання, зобов’язаний переконати Суд в тому, що відповідний засіб захисту був доступним як в теорії так і на практиці у відповідний час, тобто він був доступним, та був спроможний виправити ситуацію, на яку скаржився заявник та надавав обґрунтовані сподівання на успіх.
Проте, коли цей тягар доказування виправдано лежіть на заявникові, він має показати, що запропонований Урядом засіб правового захисту насправді було вичерпано, або через якіїсь причини він (засіб) був неадекватним або неефективний за конкретних обставин справи, або що існували спеціальні обставини, які звільняли заявника від вимог вичерпання (see the Akdivar and Others judgment cited above, p. 1211, § 68). Така причина може бути підтверджена одним з національних органів, який залишався повністю пасивним перед серйозними заявами про неправомірні дії або спричинення шкоди державними агентами, наприклад коли вони не провели розслідування чи не надали допомогу. За таких обставин, тягар доказування переходить до держави – відповідача, обов’язком якої є показати, що вони зробили у відповідь на ступінь та серйозність змісту скарги.
77. Суд наголошує, що застосування цього правила витікає з його контексту. Таким чином, він зазначає, що стаття 35 застосовується з певним ступенем гнучкості та без надмірного формалізму (see the Cardot judgment cited above, p. 18, § 34). Далі, він вбачає, що правило вичерпання внутрішніх засобів захисту не є ані абсолютним ані спроможним бути застосованим автоматично; переглядаючи чи було правило виконано, необхідно звертати увагу на конкретні обставини кожої конкретної справи (see the Van Oosterwijck judgment cited above, pp. 17-18, § 35). Це означає, серед іншого, що Суд має зважати не тільки на наявність форманих засобів захисту, але на загальну правову та політичну ситуацію, в якій вони функціонують, так само як і на особливі обставини заявника (see the Akdivar and Others judgment cited above, p. 1211, § 69).”
[1]The Interhandel case (Switzerland v. United States), judgment of 21 March 1959.
[2]The Interhandel case (Switzerland v. United States), judgment of 21 March 1959.
[3]Стаття41(1)c.
[4]Articles 2 and 5(2)(b).
[5]Стаття 46.
[6]Articles 50 and 56(5).
[7]Відповідна частина якої передбачає: „Суд не буде розглядати будь-яку заяву, подану в порядку статті 34, ... ту саму по суті, яка...була вже подана до іншого міжнародного органу на розгляд та не містить відповідно нової інформації ”.


Критерии приемлемости
– правила, изложенные в статьях 34 и 35 Европейской Конвенции, которые являются ключевым аспектом системы Конвенции.


Кто может обратиться в Европейский суд по правам человека?


Физическое лицо
Неправительственная организация
Группа лиц



Определенные права, однако, по определению могут быть заявлены только физическими лицами и не распространяются на организации — например, свобода мысли, совести и религии, право на образованиеи право не подвергаться унижающему обращению или наказанию.
Отсутствие правоспособности в целом не сказывается на праве подачи жалобы, однако заявители могут быть представлены родственником или иным подходящим лицом.
Суд не принимает жалобы от имени умерших, однако подача жалобы возможна от имени покойного близким родственником или наследником.


Кто считается жертвой?

Заявитель должен утверждать, что стал жертвой нарушения одного или более прав, гарантированных Конвенцией. Суд рассматривает только конкретные обстоятельства
каждого дела и не допускает абстрактных исков (actio popularis), а также не рассматривает гипотетические нарушения.

Согласно критериям, применяемым Судом, заявитель должен показать, что его или ее лично или непосредственно коснулось предполагаемое нарушение Конвенции.

Потенциальная жертва
Ст. 34 разрешает заявителю обжаловать закон, нарушающий их права по Конвенции, даже если к ним не была применена какая-либо конкретная мера. Однако потенциальные жертвы нарушений Конвенции должны убедить Суд, что имеется реальный риск, что нарушение коснется их непосредственно.
Косвенная жертва

Лицо, не затронутое непосредственно конкретной мерой или ее отсутствием, может, тем не менее, быть «опосредованно» затронутым нарушением прав по Конвенции другого лица. Это часто касается тесных семейных связей, но может относиться и к иным третьим лицам.
Анонимная жалоба

В жалобе в Европейский Суд необходимо указывать имя заявителя. Анонимная жалоба может быть объявлена неприемлемой только на одном этом основании.
В том случае, если у заявителя имеются серьезные причины не разглашать данные личности, он может потребовать конфиденциальности. Информация о заявителе (включая имя, адрес, дату рождения, национальность и род занятий) должна содержаться в формуляре жалобы, однако вместе с тем, заявитель может заявить ходатайство об анонимности. В случае удовлетворения Судом просьбы заявителя о конфиденциальности, заявитель будет идентифицироваться в материалах дела по инициалам или букве.


Повторная жалоба (аналогичная жалоба по существу)

Жалоба, не содержащая никакой существенно новой информации, объявляется Судом неприемлемой. Повторные жалобы от одного и того же заявителя, касающиеся того же предмета объявляются Судом неприемлемыми, если только не обнаруживается существенная новая информация.
Например, если жалоба заявителя была признана неприемлемой в связи с не исчерпанием средств национальной защиты, то после их исчерпания заявитель может подать жалобу в Суд.
Новая правовая квалификация и аргументация, однако, не является существенно новой информацией.

Злоупотребление правом подачи жалобы

Недобросовестно поданная с намерением досадитьили написанная в оскорбительных выраженияхжалоба объявляется неприемлемыми.
Намеренное сокрытие существенной информации от Суда или фальсификация документов также могут привести к признанию жалобы неприемлемой.
Использование возможности обращения в Суд исключительно в политических целях или пропаганды не допускается. В подобных случаях жалоба будет признана неприемлемой на этом основании.


Советуем Вам отправлять жалобу (с приложениями) и последующую документацию по делу заказным письмом с уведомлением о вручении. Кроме того, Вам необходимо сохранять все чеки (квитанции) для того, чтобы на более поздних стадияхрассмотрения жалобы Вы могли подтвердить расходы и издержки, связанные с рассмотрением дела и заявить об их возмещении.
Контакты:
The Registrar
European Court of Human Rights
Council of Europe
67075 Strasbourg-Cedex
France

Джерело: http://hr-lawyers.org
Категорія: КОНСУЛЬТАЦІЯ ЮРИСТА | Додав: defaultNick (07.02.2011) | Автор: Serg
Переглядів: 2690 | Теги: Подача и рассмотрение жалобы, Европейский суд | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
ФОРМА ВХОДУ
СТАТИСТИКА

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
ПОШУК
VIDEO-LEX
ПОГОДА
КАТЕГОРІЇ
ПРАВОВІ НОВИНИ [91]
Правові події, новини законодавства
ЮРИДИЧНЕ РІВНЕ [73]
Правове життя міста Рівне; його юристи, адвокати, судді, установи
НОВИНИ ОСВІТИ, НАУКИ [39]
Наукові та освітні події, новели
ДУМКА ЕКСПЕРТА [80]
Експертний аналіз подій
КОНСУЛЬТАЦІЯ ЮРИСТА [45]
Юридичні консультації, поради адвоката
ЮРИСТИ ШУТКУЮТЬ :-) [13]
Юридичний гумор правників, анекдоти, байки, історії
РІВНЕНЩИНА
ДЕ ТИ?
ТЕГИ
kafedr.at.ua
Інформ строка
Copyright "Web-кафедра права" © 2017 При копіюванні гіперпосилання на сайт kafedr.at.ua ... | Безкоштовний хостинг uCoz