У статті проведено дослідження питань місця і сутності принципу законного судді в судовому права, виділено складові елементи принципу, з’ясовано його значення.Принцип законного судді є фундаментом правил підсудності, він являє собою суттєву гарантію правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, відіграє роль судоустрійної засади, через його реалізацію досягається виконання завдань судочинства. Ключові слова: принцип законного судді, судове право, підсудність.
У доповіді наголошується на тому, що внаслідок доктринальних помилок у тлумаченні принципів побудови судової
системи відбулась реформація національного законодавства, яка суперечить
положенням Конституції України, зокрема, унеможливлює реалізацію Верховним
Судом України свого статусу найвищого судового органу у системі судів загальної
юрисдикції.
З точки зору диференціації складу суду проаналізовано критерії визначення підсудності для одноособового та колегіального розгляду кримінальних справ. Акцентовано увагу на необґрунтованості звуження кола справ, підсудного колегіальному складу суду та необхідності запровадження альтернативної підсудності.
Запропонована система судоустрою фактично зводить нанівець принципи її побудови. Як наслідок – дестабілізація судової системи та неефективність правосуддя. Коріння проблеми у методологічно неправильному розумінні конституційного принципу спеціалізації, що призвело до «розмивання» різниці між загальними та спеціалізованими судами. Принцип спеціалізації полягає у спеціалізації тільки окремих судів та їх виділенні з системи загальних, а не у перетворенні загальних судів у спеціалізовані. Зрівняння за статусом спеціалізованих і загальних судів, а точніше позбавлення останніх статусу загальних і прирівнювання їх до спеціалізованих, руйнує основні принципи побудови системи судів. Перебудова загальних судів під структуру спеціалізованих є хибним кроком, що може призвести до хаосу у правосудді.
У статті автор стверджує, що розвиток праворозуміння може відбуватися лише у контексті прогресивного світогляду. Таким світоглядом, на його думку, є натуралістичний світогляд, що засновується на ідеї природної цілісності світу. З цього світогляду випливає, зокрема, теорія соціального натуралізму. Вирішуючи у світлі зазначеної теорії «основне питання правознавства», автор формулює основи «натуралістичної» юриспруденції, відповідно до якої дає відповідь на питання «Що є право?» і формулює «соціально-натуралістичну концепцію права». Евристичні можливості цієї концепції автор демонструє шляхом застосування її до вирішення ряду фундаментальних проблем юриспруденції
У статті доводиться, що мета кодифікації господарського законодавства не
була досягнута. Враховуючи це існування Господарського кодексу України в чинній
редакції є недоцільним. Подальший розвиток законодавства, що регулює
господарські правовідносини, варто спрямувати на включення відповідних норм до
Цивільного кодексу України, на розробку спеціалізованих господарських законів
та на їх взаємоузгодженість.
Надзвичайним визнається суд, створений для розгляду конкретної справи
(групи справ) за особливим розпорядженням верховної державної влади або
уповноваженої нею особи, а також постійно діючий суд, звичайно спеціалізований
(особливий), на розгляд якого владним велінням передані окремі справи, які за
загальними правилами йому не підсудні. Вказаним судам властиві такі
взаємопов’язані ознаки: особливі політичні задачі, спрощений процесуальний
порядок розгляду справ, спеціально підібраний склад суду, ігнорування принципів
рівності громадян перед законом і судом та законного судді, залежність суду від
органів виконавчої влади та недотримання ряду інших демократичних принципів
правосуддя.
У статті досліджується новий для України принцип законного судді, згідно
якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і
тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом, а отже, ніхто не може
бути вилучений з відання законного судді.
Підсудність – це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого в
залежності від сукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому
суді і в якому складі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції.
Інститут підсудності має подвійну правову природу, що проявляється в його
одночасному закріплені як в процесуальному праві, так і в судоустрої.
Науково обґрунтоване використання спеціальної або персональної підсудності
в жодному разі не означає, що при розгляді справ має місце відхилення від
загальних демократичних принципів, зокрема, принципу рівності громадян перед
законом і судом, оскільки вони діють у рамках співвідношення загального і
виключного. Крім того правильне застосування цих видів підсудності створює
додаткові гарантії захисту законних прав і інтересів учасників процесу.
Надані пропозиції щодо удосконалення норм про підсудність у проекті
Кримінального процесуального кодексу України в напрямі конкретизації й послідовного
застосування демократичних принципів судочинства. Досліджена предметна та територіальна підсудність кримінальних справ.
Відсутність на сьогодні в Україні суду присяжних є прямим порушенням права
особи на судовий захист та чинного права на розгляд її справи судом присяжних,
що вимагає встановлення мораторію на засудження до довічного позбавлення волі
судами без участі присяжних до моменту їх впровадження на всій території
України.
Підсудність суду в складі одноособового судді повинна бути обмежена справами
про злочини невеликої тяжкості, за скоєння яких максимальне покарання не
перевищує трьох років. З метою забезпечення права особи на розгляд її справи
компетентнім судом та, відповідно, винесення об’єктивного, законного вироку
підсудному, потерпілому та судді повинно бути надане право вимагати розгляду
справи в колегіальному порядку.
Визначені в проекті Кримінально-процесуального кодексу України підстави та
порядок зміни підсудності справи значною мірою не відповідають демократичним
засадам правосуддя, що висуваються національним та міжнародним законодавством.
Доводиться, що норми про спеціальну та персональну підсудність у проекті
Кримінального процесуального кодексу України потребують подальшого
удосконалення шляхом їх конкретизації та приведення у відповідність до
демократичних засад правосуддя.
У статті розглядається значення
інституту підсудності в кримінальному судочинстві, визначаються
публічно-правові та приватно-правові його аспекти. На підставі дослідження
доктринальних підходів і чинного законодавства зроблені висновки про юридичну
природу підсудності, її правовому, соціальному і політичному значенні.
Акцентується увага на розумінні чітко визначеної законом підсудності як
суб'єктивного права особи та однієї з процесуальних гарантій.
При об’єднанні в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню
декількох осіб, якщо справа про злочин одного з них підсудна військовому суду і
виділити її в окреме провадження неможливо, то цю справу щодо всіх осіб повинен
розглядати загальний "цивільний” суд. Тобто при цьому має відбуватись зміна
спеціальної підсудності справи про злочин здійснений військовослужбовцем. Отже
при виникненні конкуренції підсудності справ загальним та спеціалізованим
судам, звичайна підсудність повинна мати пріоритет над спеціальною.
Розглядається питання правового положення найвищої судової ланки у судовій
системі країни, її повноваження щодо розгляду справ та взаємодія з іншими
судами. Доводиться, що Верховній Суд України як найвищий судовий орган у
системі судів загальної юрисдикції не має бути наділений повноваженнями щодо
розгляду справ по першій інстанції.
У статті розглядаються питання побудови судової системи, її уніфікації та
диференціації у ХІХ-ХХ століттях. Виділені головні засади створення
спеціалізованих судів.
Створення автономної підсистеми спеціалізованих судів у справах
неповнолітніх є обґрунтованим та доцільним. В основу визначення підсудності
кримінальних справ цим судам має бути покладений вік особи, яка вчинила злочин,
тобто критерій персональної підсудності.
З допомогою принципу натуралізму
робиться спроба по-новому проаналізувати природу злочинності й сформулювати
методику боротьби з нею.
Виходячи з таких пояснень підвищення доброчинної і злочинної активності у світі, слід було б удосконалити концепції національної і міжнародної безпеки. На наш погляд, із зростанням лібералізації життя у всьому світі проблема злочинності буде ставати все більш значним фактором, який буде загрожувати національній і міжнародній безпеці. Кримінальна форма прояву комплексу сваволі й ілюзій буде витісняти інші форми прояву цього комплексу, а саме - соціальні конфлікти, війни й т. п. Очевидно, лібералізація життя призводить до того, що кримінальна злочинність має стати основною формою прояву комплексу сваволі й ілюзій, який буде порушувати нормальне життя людей, тобто стане основною формою соціального зла на землі. Тому так важливо, щоб національні й міжнародні політичні інституції в концепціях національної і міжнародної безпеки передбачливо закладали програми сприяння розвитку підприємництва, яке підриває корінь у злочинності, надає ефективність праву, в тому числі й кримінальному, а також діяльності органів кримінальної юстиції.
Вывод: «болонизация» юридического образования, являясь формой глобализации, возможна лишь путем основания его (юридического образования) на изучении Кодекса законов природного права, как «общего правового знаменателя», воплощаемого в законодательстве различных стран. Кодекс законов природного права – это открытые людьми законы природного права, упорядоченные определенным образом в виде кодекса. Основа этого доктринального Кодекса давно уже заложена философами-стоиками - в предложенной ими идеологии этики и права, а также римскими юристами – в идеологии римского права. Римское приватное право является воплощением законов природного права, окрытых римскими юристами. Некоторые законы природного права окрыты после них, в частности Дж.Локком. Многие законы природного права человечеству еще предстоит открыть. Все это может быть, по нашему мнению, сформулировано в виде доктринального Кодекса законов природного права. Изложенное позволяет, по мнению автора, продуктивно развивать такие направления в юридической компаративистике как «компаративистика правовой культуры людей» и «компаративистика юридического образования». В соответствии с натуралистической юриспруденцией, критерием для сравнения правовой культуры людей разных стран должна быть мера согласованности воли и сознания сравниваемых людей с законами природного права. А критерием для сравнения юридического образования в разных странах должна быть мера обучения студентов «видению» законов природного права в юридическом образовании сравниваемых стран.
Для виходу з кризи Україні сьогодні потрібна заснована на досягненнях
соціальних наук культурна «революція» у світогляді громадян (здійснювана
справжньою елітою, у тому числі через університети), яка стане «мотором»
соціального прогресу в країні. На основі методологічного принципу соціального натуралізму має формуватися нова, «натуралістична» соціальна культура громадян, складовими якої стануть такі соціальні (і гуманітарні) науки як «натуралістична» філософія, «натуралістична» соціологія, «натуралістична» політологія, «натуралістична» економічна наука, «натуралістична» юриспруденція, «натуралістична» психологія, «натуралістична» педагогіка тощо. Основна ідея «натуралістичної» соціальної культури людини полягає у визнання того факту, що соціальний прогрес відбувається шляхом пристосування волі і свідомості людей до законів Матері-Природи, а не шляхом ігнорування чи навіть порушення природних законів, що діють у сфері політики, економіки, права, моралі тощо, який приводить до різноманітних соціальних криз.
С помощью принципа социального натурализма исследуется роль социальной
культуры граждан (в т.ч. правовой культуры) и роль законодательства в создании
социального порядка, способствующего достижению людьми благополучия. Современная юриспруденция должен сделать свой вклад в создание своеобразного Кодекса законов естественного права, основы которого были заложены еще создателями римского права. Все это способствовало бы развитию правовой культуры граждан - определяющего фактора в создании правового порядка, благоприятного для человеческого благополучия.
Культурно-правовая концепция должна, на наш взгляд, стать важной частью новой уголовно-правовой доктрины Украины. Она может помочь в устранении уголовно-правового волюнтаризма и утопизма как в законотворчестве, так и в правоприменении. Уголовная юстиция в стране есть такой, какой есть уголовно-правовая
доктрина. Интеграция
украинской уголовной юстиции в европейскую уголовную юстицию зависит от степени
"европеизации" уголовно-правовой доктрины Украины, а не только
уголовного законодательства. Для развития современной уголовно-правовой
доктрины следовало бы разрабатывать своеобразный Кодекс законов естественного
права, основу которого заложили своими трудами еще творцы римского права.
Вихід України з кризи, яка уразила політичну, економічну, правову, моральну сфери суспільного життя, не може відбутися без адекватної протидії злочинності в Україні, яка є злочинністю кризового типу. Тому протидія злочинності в Україні має бути модернізована таким чином, аби бути адекватною саме кризовому типу сьогоднішньої злочинності в Україні, зокрема вона має враховувати кризу моральності і духовності у суспільстві.
Для розвитку сучасної кримінально-правової доктрини слід
використовувати принцип соціального натуралізму, який дає можливість по-новому
розглядати роль кримінального законодавства і роль правової культури в
механізмі протидії злочинності.Як "працюватиме" Кримінальний кодекс України - це залежить
від соціальної культури тих, хто його застосовує, і особливо від тієї доктрини,
яка знаходиться в основі цієї культури.
"Природно-позитивний” підхід в юридичній науці, який
випливає із запропонованого вище вирішення основного питання правознавства,
відкриває нові перспективи у вирішенні питань, що виникають у всіх галузях
права: конституційному, цивільному, кримінальному, адміністративному тощо. Крім того, із наведеного вище можна зробити висновок, що застосування принципу соціального натуралізму може бути плідним також для вирішення фундаментальних проблем кримінології, зокрема, проблем пов’язаних з питаннями "Чому існує злочинність?” "Чим відрізняється злочинець від незлочинців?”, "Як протидіяти злочинності?”.
Звертаючись до проблеми «особистості злочинця» в кримінології, автор пропонує її вирішення шляхом введення в науковий обіг поняття «соціопатіческая особистість як особистість, що має комплекс сваволі і ілюзій». При цьому вперше формулюється концепція ексцесса в кримінології, під яким розуміється вчинок людини, що є для нього «чужим».
Ознаки кризи правопорядку в
Україні сьогодні очевидні. Існують різні думки з приводу того «хто винен?» у
цьому і «що робити?», аби забезпечити правопорядок в Україні. З цими питаннями
ми звернулися до Олександра Миколайовича Костенка, доктора юридичних наук,
професора, завідуючого відділом Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН
України, академіка Академії правових наук України.
Цикл лекцій. Введення в теорію натуралістичної юриспруденції (нова формула
«щита й меча»).
Лекція 1. Криза сучасного правопорядку
1. Феноменологія кризи. 2. Причини та умови кризи (метафізика кризи)
Лекція 2. Критика сучасних теорій юриспруденції
1. Проблема співвідношення натурогенного та антропогенного в юриспруденції.
2. Доктрини «природного права». 3. Доктрини «позитивного права»
Лекція 3. Принцип соціального натуралізму як основа для натуралістичної юриспруденції
1. Проблема № 1 сучасної цивілізації: «Чи є соціальне природним? »(у світлі
ідеї природної цілісності світу). 2. Принцип соціального натуралізму. 3. Нова
юриспруденція, заснована на принципі соціального натуралізму
Лекція 4. Теорія натуралістичної юриспруденції - основа нового
правопорядку
1. Натуралістична юриспруденція - генератор нових юридичних ідей
і основа прогресивного юридичної освіти. 2. Ідеологія нового правопорядку
(нова формула «щита й меча»).
На думку автора, слід знайти спосіб викладання тексту Кримінального кодексу
"гендерно нейтральною" мовою, або в Загальній частині КК пояснити, що
вживання в тексті КК слів чоловічого роду не означає, що вони стосуються лише
осіб (суб'єктів) чоловічої статі. При дослідженні гендерного змісту кримінального законодавства цілком придатним є методологічний підхід, заснований на принципі соціального натуралізму, згідно з яким гендерна дискримінація в законодавстві - це порушення гендерної рівності одним із двох способів: а) надання в законодавстві тій чи іншій статі переваг, неадекватних природі цієї статі; б) встановлення в законодавстві для тієї чи іншої статі обмежень, що є неадекватними природі цієї статі. Біологічні відмінності між чоловічою і жіночою статтю не можна ігнорувати, вводячи так звану гендерну зрівнялівку. Для забезпечення гендерної рівності в праві, і зокрема, в кримінальному праві слід керуватися принципом "гендерна рівність через гендерну адекватність". Відповідно до цього принципу переваги і обмеження за ознаками статі обов'язково мають бути, але ці переваги і обмеження повинні бути адекватними особливостям чоловічої і жіночої природи. Кримінальний кодекс України 2001 року в основному відповідає принципу "гендерна рівність через гендерну адекватність". Проте в ньому є окремі недоліки в цьому відношенні, які слід усунути в процесі подальшого розвитку гендерного змісту цього кодексу.
Наука о закономерностях глобализации юриспруденции, которыми следует руководствоваться людям в социальной практике, называется юридическая глобалистика. "Глобализация юриспруденции должна происходить путем ее натурализации, то есть согласования нацинальных юриспруденций с природными законами общественной жизни людей". "незаконным может признаваться лишь то, что есть противоприродным (противоестественным), т.е. то, что противоречит законам социальной природы" Глобализация юриспруденции – это такое развитие национальных юриспруденций, которое состоит в приближении их к "общему знаменателю", свойственному для всех наций, который может определяться лишь с помощью принципа социального натурализма. Само по себе сравнение в сравнительном правоведении – это, по нашему мнению, проявление того, в какой мере каждое из сравниваемых правовых явлений согласуется с природными законами общественной жизни людей, в частности с законами природного (естественного) права.
В борьбе с терроризмом, как и в любой иной борьбе, возможны нарушения прав человека, в том числе различные злоупотребления. Только разработанная в соответствии с принципом социального натурализма культурно-репрессивная концепция противодействия терроризму позволяет, по нашему мнению, избегать нарушений прав человека в процессе этого противодействия. Она дает возможность избегать волюнтаризма и утопизма в антитеррористической борьбе, которые приводят к нарушениям прав человека в этом процессе. Исходя из принципа социального натурализма, критерием нормальности антитеррористической борьбы является соответствие ее природным законам общественной жизни людей, которые нужно познавать, в частности с помощью криминологической науки, тем, кто ведет эту борьбу.
